УДК 372.881.111.1                                                                                                                           

Мотивація як рушійна сила навчальної діяльності учнів профільної школи

Наталія Щербакова,

вчитель англійської мови. Спеціалізована загальноосвітня школа I-III ступенів № 14 Кіровоградської міської ради Кіровоградської області

         У статті розглядаються теоретичні та практичні основи мотивації навчальної діяльності, визначені види мотивацій та їх вплив на активізацію навчальної діяльності учнів в цілому та на уроках іноземних мов зокрема.

         Ключові слова: мотив, мотивація, пізнавальний інтерес, комунікативні ситуації, інтерактивні технології, метод проектів

            This article focuses on the theoretical and practical problems of motivation of learning activities, determines the main kinds of motivations and their effects on the process of learning in general and at the foreign language lessons in particular.

        Key words: motive, motivation, cognitive interest, communicative situations, interactive technologies, project method.

«Найтонші джерельця, з яких наповнюється ріка єдності навчання й виховання, як зазначав В. Сухомлинський, — це бажання дитини вчитися. Але як же відкривати оті джерельця, як зробити, щоб вони не замулилися? Чим попередити тривожне явище, з яким, на жаль, часто доводиться стикатися нам, педагогам: скажімо, дитина  несла до школи вогник жаги до знань, але він хутко згас, натомість народився найстрашніший, найлютіший ворог      навчання  — байдужість?» [6, с. 356].

Будь-яка діяльність людини, як правило, є успішною, коли у неї є для цього певна внутрішня причина, є мотив, який виступає в ролі двигуна цієї активності. Чому одні учні охоче йдуть до школи, а інші відмовляються вчитися й прогулюють уроки? Чому хтось успішно вписується в шкільний соціум, а в когось у школі суцільні проблеми? Мотивація, її формування і корекція лежать в основі шкільних успіхів та негараздів.

Є. Ільїн під мотивом навчальної діяльності розуміє всі фактори, що обумовлюють виявлення навчальної активності: мотиви, мета, настанови, почуття обов’язку, інтереси [3].

Мотив навчання (від фр. motif – рухаю) – це внутрішня спонукальна сила, яка забезпечує залучення особистості до пізнавальної діяльності, стимулює розумову активність. Мотивами можуть бути потреби й інтереси, прагнення й емоції, установки й ідеали. З психологічного погляду мотиви є внутрішніми рушіями навчальної діяльності. Від рівня сформованості мотивів багато в чому залежить успішність і ефективність навчальної діяльності. Мотиви поділяються на декілька груп:

Соціальні, які мають широкий спектр свого вияву. Передусім це прагнення особистості шляхом навчання утвердити свій соціальний статус — у суспільстві, в певному соціальному колективі (родині, класі та ін.).

Спонукальні: пов'язані із впливом на свідомість школяра певних чинників - вимог батьків, авторитету вчителів, колективу однолітків та ін.

Пізнавальні: виявляються у пробудженні пізнавальних інтересів і реалізуються шляхом отримання задоволення від самого процесу пізнання та його результатів. Пізнавальна діяльність людини є провідною сферою його життєдіяльності. Тому формування в учнів пізнавальних мотивів — це провідний фактор успішності пізнання, бо через нього реалізуються природні потреби людини.

Професійно-ціннісні: відображають прагнення учня отримати в майбутньому професійну підготовку для участі у продуктивній сфері діяльності. Ці мотиви вступають у дію на етапі вибору професії і безпосереднього здобуття професійної освіти.

Меркантильні: пов'язані з безпосередньою матеріальною вигодою, корисливістю особистості. Вони не є вирішальними, діють лише вибірково, залежно від індивідуальних психологічних особливостей конкретної дитини [8].

Мотиви навчання тісно пов’язані  із задоволенням наявних потреб дитини, а тому відіграють спонукальну функцію, зумовлюють предметну спрямованість активності школяра. Розрізняючи мотиви, учень розуміє, чому потрібно вчитися, це може і не спонукати його до навчальної діяльності.                                                                                                                                                                                                                

Тому кожен педагог, дбаючи про ефективність навчальної діяльності вихованців, спільно з їхніми батьками має цілеспрямовано працювати над формуванням у них дієвих мотивів.

Система спонукань, які зумовлюють активність учня під час навчального процесу, і визначають її спрямованість – це є мотивацією навчальної діяльності.

Проблема мотивації є актуальною як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології та педагогіці. Питання мотивації навчальної діяльності й розвиток творчої особистості учнів розглядають такі вчені,  як:  Л.І.  Божович, Н.Н. Власова,   А.Н. Леонтьєв,   Д.К. Маккеланд,   А.К. Маркова,    Г. Олпорт та ін.  Але ця проблема потребує ширшого та глибшого дослідження. З одного боку, це відбувається тому, що необхідність впровадження в практику психологічних досліджень, вихід до реальної поведінки людини, до її регуляції вимагає сьогодні реального пізнання закономірностей дитини.  З іншого боку,  назріла необхідність розкриття зв’язків внутрішніх мотиваційних тенденцій дитини до дії із соціальної детермінації її психіки.

   Мотивація навчальної діяльності учнів є невід’ємним і обов’язковим елементом будь-якого уроку, бо основним у педагогічному мистецтві вчителя є вміння спонукати, а не примушувати.

  Навчальна мотивація ґрунтується на потребі, яка стимулює пізнавальну активність дитини, її готовність до засвоєння знань. Потреба не визначає характеру діяльності, її предмет окреслюється тоді, коли дитина починає діяти. Спонукальна (мотиваційна) складова навчальної діяльності охоплює пізнавальні потреби, мотиви і сенси навчання. Важливою умовою навчання є наявність пізнавальної потреби і мотиву самовдосконалення, самореалізації та самовираження. Емоційне переживання пізнавальної потреби постає як інтерес.            Знання, які учень здобуває у школі, можуть бути для нього лише засобом досягнення інших цілей (одержати атестат, уникнути покарання, заслужити похвалу тощо). У такому разі його спонукають не інтерес, допитливість, прагнення до оволодіння знаннями, вміннями, захопленість процесом засвоєння знань в результаті навчання. Г.Розенфельд визначає такі категорії (фактори) мотивації навчання:

1. Навчання заради навчання, без задоволення від діяльності або без інтересу до предмета викладання.

2. Навчання без особистих інтересів та користі.

3. Навчання для соціальної ідентифікації.

4. Навчання заради успіху або страху невдач.

5. Навчання з примусу або під тиском.

6. Навчання, що ґрунтується на поняттях і моральних зобов'язаннях або на загальноприйнятих нормах.

7. Навчання для досягнення мети у повсякденному житті.

8. Навчання, що грунтується на соціальній меті, вимогах та цінностях.                            

Залежно від ставлення до навчальної діяльності, її змісту мотиви навчання поділяють на внутрішні і зовнішні. Внутрішні мотиви пов'язані зі змістом навчальної діяльності та її процесом (пізнавальний інтерес, потреба в інтелектуальній активності, прагнення досягти кращого результату тощо). Зовнішні мотиви характеризують взаємодію особистості із зовнішнім середовищем (вимоги, натяки, вказівки тощо).

Відповідно до цієї класифікації мотивів методи стимулювання навчальної діяльності умовно поділяють на підгрупи: методи формування пізнавального інтересу та методи формування почуття обов'язку і відповідальності у навчанні.

Пізнавальний інтерес – найважливіша частина загального феномену інтересу. Його предметом є найістотніша властивість людини: пізнавати навколишній світ не лише з метою біологічного та соціального орієнтування в дійсності, але й у найважливішому ставленні людини до світу – у прагненні проникати у його багатогранність. Відбивати у свідомості сутнісні сторони, причинно-наслідкові зв’язки, закономірності, суперечність. У пізнавальному інтересі, спрямованому на відбиття сутнісних сторін дійсності, містяться можливості проникати у наукові істини, набуті людством, розсувати межі пізнання, відшуковувати нові шляхи й можливості більш повного освоєння людиною обраної ним діяльності, сфери пізнання. Пізнавальний інтерес виступає як найцінніший мотив навчальної діяльності школярів. І це найсуттєвіший його прояв. Пізнавальний інтерес раніше за інші мотиви усвідомлюється школярем, порівняно з іншими мотивами більш точно відбиває мотивацію навчання, чітко розуміється, є більш доступним для спостереження вчителем, як мотив особистості має меншу ситуаційну прикутість, є ланкою в системі мотивації та не відокремлений від решти мотивів [1].

Інтеграція європейських країн, міграції, розширення контактів з діловими партнерами за кордоном, поширення сучасних інформаційних технологій вимагають від сучасної людини мобільності й навичок спілкування різними мовами, знайомства з культурами інших народів, усвідомлення особливостей рідної культури й мови, прагнення знайти себе в такому різноманітному світі самоствердитися й реалізувати себе. Тому, останнім часом проблема мотивації привертає все більшу увагу вчителів іноземних мов. До розв’язання цієї проблеми можна йти різними шляхами. Переважна більшість учнів розпочинає вивчення іноземної мови з ентузіазмом і великим бажанням досягти успіху. У самому факті міститься сильний економічний заряд, що закликає міцну мотивацію та позитивне ставлення до іноземної мови як навчальної дисципліни. Але таке ставлення до кінцевої мети навчання є недостатнім для гарантії успіху, якщо в учнів упродовж усього навчання не створюється емоційно позитивного ставлення власне до процесу опанування іноземної мови, до регулярних занять цим предметом.

Відомо, що позитивні емоції, підвищуючи сприятливість аналізаторів і збудливість нервових центрів у корі головного мозку, сприятливо впливають на засвоєння будь-якого шкільного предмету. Однак проблема емоційної привабливості занять іноземними мовами стоїть особливо гостро. Вчитель іноземної мови більшою мірою, ніж вчитель будь-якого іншого предмета, зобов’язаний активно втручатися в емоційну сферу уроку та забезпечувати, наскільки це можливо, виникнення в учнів емоційних станів, що сприяють їх навчальній діяльності. Емоційна привабливість навчального процесу позитивно впливає на формування сталого інтересу до вивчення іноземної мови, перетворюючи позитивні емоційні реакції на стійку схильність.

Підходячи до проблеми мотивації з позиції теорії установки, можна відзначити, що поняття установки містить у собі схильність дитини орієнтувати свою діяльність, у тому числі навчальну, в певному напрямі. Ця діяльність виникає кожного разу за наявності та взаємодії двох моментів зовнішнього, об’єктивного, тобто середовища, в якому має задовольнятися та чи інша потреба, та внутрішнього, суб’єктивного – власне потреби, яка задовольнятиметься у певному середовищі. У навчальній діяльності суб’єктивним фактором є потреба у знаннях, бажання отримати їх, об’єктивним же фактором є навчальний процес, методично опрацьований навчальний матеріал. Саме в разі збігу суб’єктивного та об’єктивного факторів виникає психологічний стан, що називається установкою, наявність якої і визначає врешті-решт успішність навчання. Однак, оскільки суб’єктивний фактор не є цілком керованим, слід намагатися забезпечити збігання обох факторів, максимально використовуючи керований фактор. 

Отже, якщо погодитись з тим, що одним з найбільш дієвих засобів боротьби з емоційним голодом на уроках іноземної мови є використання вчителем різноманітних технологій, то, наповнені позитивним емоційним зарядом, ці технології, будучи керованим фактором, впливають на суб’єктивний фактор, сприяючи виникненню установки.

Головний мозок людини функціонує як єдина цілісна система. Ліва півкуля, що відповідає за процес мислення, активізується лише за умови участі правої півкулі, яка відповідає за уяву, фантазію, творчість. Саме тому настільки важливо використовувати в процесі навчання різноманітні види діяльності, що забезпечать спільну роботу лівої та правої півкулі мозку. Таким чином, якщо об’єднати процес навчання іноземної мови з почуттями, досвідом, емоціями, життям учнів, їх інтересами, то це забезпечить органічну єдність інтелектуального та емоційного компонентів для цілісного розвитку особистості. Призначення іноземної мови є способом збагачення завдяки сформованим комунікативним навичкам або рівням комунікативної компетенції [2].

Як організувати процес навчання, щоб учням було цікаво використовувати іноземну мову як для спілкування в реальних життєвих ситуаціях, так і для набуття знань, щоб орієнтуватися в соціокультурних аспектах країни, мова якої вивчається? Практика свідчить про те, що великою мірою цьому сприяє атмосфера колективного спілкування, організована на базі комунікативних ситуацій. Спілкування в подібних ситуаціях формує сильний і сталий інтерес до вивчення англійської мови й надає учням можливість свідомо засвоїти іншомовний матеріал. Таке спілкування емоційно забарвлене, пронизано індивідуальними переживаннями, воно приносить радість, зацікавленість у спільній діяльності, створює важливі передумови успіху, що не може не викликати інтересу як в учнів, так і в учителя.

   Тому, говорячи про різні технології навчання, що здатні позитивно емоційно впливати на навчальний процес, ми насамперед маємо на увазі інтерактивні технології. Особливістю інтерактивного навчання є підготовка дітей до життя, громадської активності в суспільстві та демократичній правовій державі. Уроки дають учням основні пізнавальні навички, а також навички і зразки поводження замість переказування абстрактної, готової інформації, відірваної від життя й досвіду дітей. Такі уроки захоплюють учнів, пробуджуючи в них інтерес і мотивацію, навчають самостійного мислення і дій [8].

Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, що має конкретну мету – створити комфортні умови навчання, завдяки яким кожен учень відчує свою успішність та інтерес до предмета. Інтерактивні технології навчання – це така організація процесу навчання, за якої неможлива неучасть школяра в колективному взаємодоповнюючому процесі пізнання, що базується на взаємодії всіх його учасників: або кожен учень має конкретні завдання, за які він повинен публічно відзвітувати, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою завдання. Інтерактивні технології навчання передбачають запланований результат, окремі інтерактивні прийоми, що стимулюють процес, викликають інтерес, посилюють розумові можливості, розвивають творчі здібності. Залежно від мети уроку і форм організації навчальної діяльності учнів, у роботах О.І.Пометун інтерактивні технології поділяються на такі типи [6]:

1)  інтерактивні технології кооперативного навчання;

·        «Карусель»;

·        «Коло ідей»;

·        Спільний проект»;

·        «Акваріум» та ін.;

2)      інтерактивні технології колективно-групового навчання:

·        «Мікрофон»;

·        «Мозковий штурм»;

·        «Мозаїка» та ін.;

3)      інтерактивні технології ситуативного моделювання:

·        імітаційні ігри;

·        рольові ігри та ін.;

4)      інтерактивні технології ведення дискусії:

·        дебати;

·        дискусії в стилі телевізійного ток-шоу та ін.

Технології дискутування мають велику освітню та виховну цінність. Діти вчаться глибокому розумінню проблеми, самостійної позиції, оперуванню аргументами, критичному мисленню. Найбільшу популярність серед учнів 9-11 класів мають дискусії про проблеми навколишнього середовища, шкідливість генетично модифікованої їжі, переваги та недоліки користування комп’ютером та Інтернетом, причини проблем підлітків у сім’ї та ін. Цікавою для старшокласників є дискусія « Якби я був мером міста…»

Мета навчання іноземних мов – це формування комунікативної компетенції, яка складається з мовної компетенції, комунікативних вмінь та соціокультурних знань. Оскільки знання іноземних мов надзвичайно важливе й має широке застосування у сучасному житті, завдання вчителя іноземної мови полягає в тому, щоб надати учням не тільки мовну підготовку, але й зорієнтувати їх на практичне застосування іноземної мови для роботи з технікою (під час  роботи на комп’ютері та з Інтернетом), в бізнесі (ділові папери на іноземній мові), в науковій сфері (робота з науковими статтями та монографіями) та інше.

Одним з найбільш успішних засобів реалізації компетентнісного підходу у навчанні англійської мови є використання на уроках проектних технологій.

Метод проектів – це спосіб досягнення дидактичної мети за допомогою детальної розробки проблеми, яка має завершитись практичним результатом. Головна ідея проектного методу полягає в тому, що учень із захопленням виконує роботу, яку обирає самостійно; його діяльність може не обмежуватись тільки навчальним предметом; його діяльність має практичне застосування та практичний результат. Застосування проектної технології допомагає вирішити проблему мотивації, створити позитивний настрій для вивчення англійської мови та умови для розкриття потенційних можливостей кожного учня.                                                                                                                                    

Під час роботи над проектами учні можуть працювати індивідуально, в парах та в групах. Найбільш поширеною є робота в групах, що дозволяє розподілити діяльність учнів в залежності до їх здібностей та рівня володіння матеріалом. Під час роботи в групах учням важливо усвідомлювати такі правила:

1) в команді немає лідера, всі члени команди рівноправні;

2) команди не змагаються;

3) усі члени команди мають отримувати задоволення від роботи, тому що вони разом виконують спільне завдання;

4) усі вони мають докладати максимум зусиль для отримання спільного результату;

5) усі члени команди несуть відповідальність за кінцевий результат.

Групи учнів мають формуватись з урахуванням психологічної сумісності, але в кожній групі мають бути учні з різним рівнем підготовки. Група обирає одне завдання, але під час його виконання відбувається розподілення ролей. Кожен учень отримує свою частину роботи в проекті. Під час роботи над проектом учні вчаться працювати «в команді», ставитись відповідально до виконання своєї частини роботи, оцінювати результати своєї роботи та роботи інших учасників команди.

Під час використання проектної технології змінюється і роль вчителя. Вчитель є консультантом, помічником, спостерігачем, джерелом інформації та координатором в залежності від етапу роботи над проектом. Головне завдання вчителя полягає не в наданні конкретних знань, а в навчанні способам роботи для того, щоб отримати ці знання. Важливою ознакою проекту є те, що його кінцевий продукт має, як правило, матеріальне втілення, як-от: колаж, альбом, плакат, тощо. Виконання проектного завдання художнього типу, за моїми спостереженнями, стимулює прояв індивідуальності учня, розвиваються естетичні смаки, стимулюються позитивні емоції, завдяки чому навчальна праця набуває духовного сенсу. Учні починають сприймати її не лише як усвідомлену необхідність, але й як джерело естетичного задоволення.  

Великий французький письменник Анатоль Франс сказав: "Мистецтво викладання є ніщо інше, як мистецтво збуджувати цікавість юних душ, а потім задовольнити її" [7]. Викладання – є мистецтво, а не ремесло – у цьому суть учительської справи. Перепробувати десятки методів і вибрати свій, переглянути десятки підручників і не дотримуватися жодного з них     неухильно – це єдиний можливий спосіб живого викладання. Саме такий підхід рекомендується застосовувати в роботі, щоб уникнути штампів, стереотипів, повторів та одноманітності в навчанні.

...

Щербакова Наталія Миколаївна

Спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії, педагогічне звання «старший учитель»

Спеціалізована загальноосвітня школа I – III ступенів № 14 Кіровоградської міської ради Кіровоградської області, вчитель англійської мови